відстаючий
ВІДСТАЮ́ЧИЙ, а, е.
Який відстає (у 2, 3, 5 знач.).
Хто, було, не приготує уроку.., того вчитель карав, залишаючи в класі по закінченні занять на одну-дві години. Відстаючий учень мусив за цей час вивчити, чого не знав (Є. Доломан);
// у знач. ім. відстаю́чий, чого, ч.; відстаю́ча, чої, ж. Той (та), хто відстає (у 4–6 знач.).
Льоня Куценко ніколи не був відстаючим, навчання давалося йому легко (В. Владко);
Завдання експерименту – виявлення відстаючих з метою їх залучення до процесу цілеспрямованого навчання за відповідних психолого-педагогічних умов (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)