відтинати
ВІДТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, відітну́, віді́тне́ш, док.
1. що. Відрізувати або відсікати що-небудь гострим знаряддям.
Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає! (Марко Вовчок);
Сома зачищають ножем від слизу, відтинають голову і плавники, промивають і нарізають на порційні шматки (з навч. літ.);
І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Сиди дома, пан, не рипайсь, Бо відітнем вуса! (з думи);
Вона одтяла ножицями пасмо своєї коси (І. Нечуй-Левицький);
– І лікар, – думає він, – рятуючи життя, мусить часом відтяти ноги пацієнтові (М. Коцюбинський);
Сотник упізнав дозорця, що так намагався відітнути хребтину з щуки (Іван Ле).
2. тільки док., перен., розм. Різко та коротко відповісти, сказати.
Романко зареготався спершу, потому вилаяв його .. і відтяв упевнено, що таких дурних панів немає й не може бути... (М. Коцюбинський).
3. що. Відокремлювати що-небудь від чогось.
Польща обмежилася на тому, що старалася відтяти Запорожжя від усієї України (з публіц. літ.);
// мат. Відмежовувати що-небудь від чогось.
Відтинати трикутник від багатокутника.
4. що. Забирати, усувати щось.
Учитель був колись господарем великого помешкання, і революція, відтинаючи ордерами кімнату по кімнаті, загнала його .. у цей куток, що нагадує острів після землетрусу (В. Підмогильний);
Гете говорить, що “істинним є лише те, що плідне”. Масштабність експерименту, який він здійснював над собою, змушувала його відтинати все, що може виявитися безплідним поглиначем енергії і часу (з наук. літ.).
◇ (1) Відтя́ти пелену́ кому, заст. – покарати жінку за порушення подружньої вірності, відрізавши поділ.
А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй [Венері] пелену відтяв? (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)