відтінок
ВІДТІ́НОК, нку, ч.
1. Один із різновидів відповідного кольору, барви.
Змінюючи тони і відтінки у синьо-голубій гамі, цвіте барвами широкий луг (І. Волошин);
Ми були б дуже раді бачити тунель, обличкований мармуром найніжніших відтінків (М. Трублаїні);
На географічних картах глибина морів і океанів позначається відтінками голубої фарби (з навч. літ.);
// Додаткове забарвлення, що виступає на тлі основного.
Барва її лиця не була й тепер рум'яною, зостався й досі легкий відтінок слонової кості в загорілім обличчі (Леся Українка);
На горах, на вершинах лісу, на далекій смузі Дніпра, на самій блакиті неба лежав рожевий відтінок, а прозорі яскраво-голубі тіні, вкупі з ним, надавали картині якогось чарівливого освітлення (М. Старицький);
Жовтава їх [лиць] барва .. в відблиску огнищ переливалася в якийсь зеленкуватий відтінок (І. Франко);
Його чорні з фіолетовим відтінком очі масно блищать (Д. Ткач).
2. Різновид якого-небудь явища, відмінний від інших ступенем і характером вияву.
Опріч знання різних діалектів треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити всі одтінки говорів (М. Коцюбинський).
3. Незначна видозміна значення, виражена словом або інтонацією (під час мовлення).
Я свого часу наводив приклад, як розроблено в словнику слово злітати. Там дано ряд значень і відтінків слова (М. Рильський);
Синонім майже завжди містить у собі певний відтінок у значенні (з наук. літ.).
4. перен. Додатковий вияв почуття, настрою і т. ін., що супроводжує основне почуття, настрій, стан.
[Орест:] Адже приязнь межи мужчиною й жінкою завжди мусить мати якийсь особливий відтінок (Леся Українка);
На обличчі йому грала якась усмішка з мало не тваринним відтінком радості (М. Хвильовий);
– Нараду продовжуємо, – з відтінком жарту промовив Фрунзе (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)