від'їдати
ВІД'ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІД'Ї́СТИ, ї́м, їси́, док.
1. що. Відкушувати, відгризати, з'їдати частину чого-небудь.
– Ой, цікава ця штука, товариші, облава на вовка. Вовк залягає на день у густій хащі і там лежить до ночі і тільки вночі виходить од'їдати телицям зади, різати овечки та лошата (Остап Вишня);
Розжалобивсь, як вовк над поросям: від'їв ніжки та й плаче (Номис).
2. тільки док., що і без прям. дод., розм. Закінчити їсти; наїстися.
– То беріть та їжте! – Я вже, каже, своє од'їв (Сл. Гр.).
3. рідко. Надолужуючи, з'їдати ту кількість чого-небудь, яку раніше не можна було їсти з певних причин; наїдатися досхочу.
Їж, від'їдай за снідання, бо тобі поснідати не довелось (Сл. Гр.);
Тут одпили, а там од'їли (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)