візник
ВІЗНИ́К, а́, ч.
1. Людина, яка править кінним екіпажем, найчастіше найманим; фурман.
Він [жандарм] казав візникові стати супроти війтової хати (І. Франко);
Хлопець-візник, що служить у Садовських, приніс своїй господині величезного букета (Леся Українка);
Візник шалено поганяв коня... (М. Рильський).
2. Найманий кінний екіпаж.
Стукають по бруку колеса візника (О. Донченко);
Офіцери й директор гімназії їздили на візниках, а я ходив пішки (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)