візник
ВІЗНИ́К, а́, ч.
1. Людина, яка править кінним екіпажем, найчастіше найманим; фурман.
Він [жандарм] казав візникові стати супроти війтової хати (Фр., II, 1950, 35);
Хлопець-візник, що служить у Садовських, приніс своїй господині величезного букета (Л. Укр., V, 1956, 385);
Візник шалено поганяв коня… (Рильський, III, 1956, 295).
2. Найманий кінний екіпаж.
Стукають по бруку колеса візника (Донч., І, 1956, 504).
Словник української мови (СУМ-11)