віковічний
ВІКОВІ́ЧНИЙ, а, е.
Який живе, існує протягом багатьох віків, вічно.
З півмилі од замка, серед густої зарості, на долині ріс на самоті віковічний дуб (О. Стороженко);
На узгір'ї, серед віковічного лісу, здіймався у височінь білий палац з класичними колонами (Ф. Бурлака);
Поклав на землю костур, розгріб траву та листя й почав копати. Отупілий заступ йшов неохоче у віковічний дерн, і від того мліли руки, боліли ноги, спина (Василь Шевчук);
// Який триває віками.
Віковічна боротьба двох станів, панського й мужичого, .. ніколи не кінчалась (М. Коцюбинський);
Пізніше мені здалося, що в тій мелодії було не прохання крил для польоту в небо, а здійснення тієї віковічної мрії (О. Бердник);
// Який існуватиме, триватиме завжди, вічно.
В 1840 році Тарас .. надрукував свого першого “Кобзаря” .. З цього і почалася віковічна Шевченкова слава (Панас Мирний);
// Який існує споконвіку.
Внизу шуміло віковічне море (С. Крижанівський);
Верховинське село, .. Ти на горах-горбах, на крутинах лягло, Мов дитя віковічних Карпат (Л. Забашта).
Словник української мови (СУМ-20)