віковічний
ВІКОВІ́ЧНИЙ, а, е. Який живе, існує протягом багатьох віків.
З півмилі од замка, серед густої зарості, на долині ріс на самоті віковічний дуб (Стор., І, 1957, 385);
На Узгір’ї, серед віковічного лісу, здіймався у височінь білий палац з класичними колонами (Бурл., О. Вересай, 1959, 88);
// Який триває віками.
Віковічна боротьба двох станів, панського й мужичого,.. ніколи не кінчалась (Коцюб., І, 1955, 335);
Возз’єдналися всі українські землі в єдину велику соборну Радянську Соціалістичну Україну… Здійснилася віковічна мрія українського народу… (Вишня, І, 1956, 293);
// Який існуватиме, триватиме завжди, вічно.
В 1840 році Тарас.. надрукував свого першого "Кобзаря" .. З цього і почалася віковічна Шевченкова слава (Мирний, V, 1955, 312);
І все виникають у пам’яті втрачені друзі, що сном віковічним заснули на Волзькому лузі (Голов., Поезії, 1955, 145);
// Який існує споконвіку.
Внизу шуміло віковічне море (Криж., Калин, міст, 1940, 15).
Словник української мови (СУМ-11)