вірш
ВІРШ, а́, ч.
1. Невеликий поетичний твір, написаний ритмізованою мовою, найчастіше з римуванням рядків.
І довелося знов мені На старість з віршами ховатись (Т. Шевченко);
Не все ще той поет великий, чільний, Хто вірші пише і слова римує (І. Франко);
Я іду в Лисиче і з тремтінням перший вірш в редакцію несу (В. Сосюра);
Першим прийшов здоровити його з Різдвом Юрко Андруський. Та ще й не просто – віршем (Василь Шевчук);
Але чому, як час почав облогу, Не йдеш війною на тирана сам? Мій вірш слабкий, він опору тривкого Не виставить запеклим ворогам (Д. Паламарчук, пер. з тв. В. Шекспіра).
2. Елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця ритмізованої, поетичної мови, що складається з певної кількості стоп, з чергуванням наголошених і ненаголошених складів.
Подеколи вірш збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці поняття різного плану (з наук.-попул. літ.).
3. Система поетичного мовлення, що має певні закономірності внутрішньої ритмічної організації та структури.
Поширений в античній поезії гекзаметр, або шестистопний дактилічний вірш, відрізняється величністю та піднесеністю (з наук.-попул. літ.).
4. Короткий абзац, підрозділ глави в Біблії.
Євангеліє від Луки, глава 12, вірш 35.
△ (1) Бі́лий (ві́льний) вірш, літ. – вірш без рим, рядки якого мають різну довжину; верлібр.
Майже у всіх поетів є твори, написані білим віршем (з навч. літ.);
[Оля:] Петро вигадав білі сонети, цебто сонети білими віршами (В. Самійленко);
Те, що Рильський прихильник класичних метрів, не виключає, однак, і його вправності в галузі вільного вірша (верлібру) (С. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)