вітрик
ВІ́ТРИК, а, ч.
Зменш. до ві́тер 1.
Косарики косять, вітрик повіває, Вітрик повіває, дощик накрапає (з народної пісні);
Листочки з вітриком, жартуючи, шептались (Л. Глібов);
Я кохаю ту квітку маленьку, Що і вітрик зламає бідненьку: У громами сполохані дні Захищать її любо мені (Б. Грінченко);
Ранковий вітрик розносив його [хліба] приємний запах на всю площу (М. Томчаній);
З полонини дуло вітриком (І. Чендей);
Ніч облоскочувала село сонною луною деркача, оббігала всі закутки, розсіваючи сновидне мливо, зрідка заносився вітрик (Є. Пашковський).
Словник української мови (СУМ-20)