вітрик
ВІ́ТРИК, а, ч., рідко. Зменш.-пестл. до ві́тер.
Листочки з вітриком, жартуючи, шептались (Гл., Вибр., 1957, 146);
Носили хліб [з автомашини] у магазин, і ранковий вітрик розносив його приємний запах на всю площу (Томч., Готель.., 1960, 5).
Словник української мови (СУМ-11)