вітряк
ВІТРЯ́К¹, а́, ч.
1. Вітряний млин.
Ставок, гребелька, і вітряк З-за гаю крилами махає (Т. Шевченко);
Самотньо застиг на горбі вітряк (А. Шиян);
Відколи пам'ятаю себе, я люблю вітряки, люблю посвист їхніх крил (М. Стельмах);
* Образно. На сторожі озер маячили силуети задумливих вітряків (М. Хвильовий);
І далина на всі чотири боки перехрестилась чорним вітряком (Л. Костенко);
* У порівн. Все крутилось і шуміло лиш, Мов вітряк (І. Франко);
Мотря не могла зібрати гадок. В її голові, як у вітряку. Гадка майне і щезає, а за нею друга, третя, десята (Б. Лепкий);
Щастя вихром упаде на плечі Й закрутить дні, мов крила вітряка (О. Теліга);
Абелеві нерозмірно довгі руки вимахували над великою головою, мов крила вітряка (Н. Королева);
Як велетенський вітряк, тряслося [небо], в нестримному гніві й з високості трусило, кидало, жбурляло з-під свого невидимого жорна цілі потоки крижаного борошна (В. Малик).
2. рідко. Те саме, що вітродвигу́н.
Під Москвою поставили намети з науковими приладами, побудували вітряки та радіостанцію (з наук.-попул. літ.);
Використовувані вітряки (вітродвигуни пропелерні, аеротурбінні) та на їхній основі вітряні електростанції у своєму конструктивному вирішенні складні, громіздкі й дорого коштують (з газ.).
3. перен., розм. Про легковажну, непостійну за своїми поглядами, характером і вчинками людину.
Хай би сиділа [Марія] .. поруч отого маслакуватого Грищенка .. “І чим він їй до вподоби, отой ребрастий вітряк”, – намагаюся поставити себе на місце Марії (Є. Доломан).
ВІТРЯ́К², у́, ч.
Народна назва анемони; вітряниця (див. вітряни́ця²).
Росте вітряк у Карпатах і на Поліссі. У вологих тінистих місцях, особливо в западинках, на пухкому поживному ґрунті розвивається у великій кількості (з наук.-попул. літ.);
Час цвітіння анемони збігається з періодом весняних вітрів, тому її називають ще вітряницею, вітряком (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)