вітряний
ВІТРЯНИ́Й, а́, е́.
Який діє за допомогою вітру.
Зупиняючись у селах, махновці забороняли дзвонити в церквах, запускати вітряні млини, розводити багаття, вивішувати прапори на високих будівлях, випускати голубів, боячись попереджувальних сигналів (з наук. літ.);
Створює І. Д. Папанін прекрасно устатковану станцію з ангаром для літаків, науковими павільйонами, вітряним двигуном (з наук.-попул. літ.).
ВІ́ТРЯНИЙ, а, е.
1. Прикм. до ві́тер 1.
Бачу усміх твій крізь сніжну мжичку, чую голос вітряних пісень (М. Драй-Хмара);
Свіжі вітряні струмені вривалися до кімнати (А. Шиян);
// З вітром.
Вона все ходила дивитись, .. Дожидала – нікого не було цілу ніч тую чорну, вітряну (Марко Вовчок);
Ранок видався хоч і ясний, а вітряний (А. Головко);
Посилення вітру надвечір є ознакою настання вітряної дощової погоди (з наук. літ.).
2. перен. Бурхливий, тривожний.
Невже життя в тім і полягає, щоб пройти якоюсь вітряною хвилею й сліду не зоставити? (М. Івченко);
Шуми, шуми, рясне верхів'я, епохо наша вітряна! (П. Тичина).
3. перен., розм. Легковажний, пустотливий.
Щось віє покривалами тонкими, так прудко-прудко, крутячись у танці... Якісь таємні вітряні дівчата, веселі діти смутної пустині? (Леся Українка);
Не вітряна ж якась, а тиха, скромна Марина .. уже третього причарувала (М. Зарудний);
// Безтурботний, несерйозний.
Чи настане кінець вітряним цим словам? (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Вітряне дитинство зникло за горами, Ми ж були гіллячками, стали яворами! (А. Малишко).
4. перен., рідко. Кокетливий, привабливий (про зовнішність).
Вона манила до себе звабливим поглядом, стрункою постаттю, білизною зубів і вітряною розмаяністю важкого чорного волосся (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)