вітряний

ВІТРЯНИ́Й, а́, е́.

Який діє за допомогою вітру.

Зупиняючись у селах, махновці забороняли дзвонити в церквах, запускати вітряні млини, розводити багаття, вивішувати прапори на високих будівлях, випускати голубів, боячись попереджувальних сигналів (з наук. літ.);

Створює І. Д. Папанін прекрасно устатковану станцію з ангаром для літаків, науковими павільйонами, вітряним двигуном (з наук.-попул. літ.).

ВІ́ТРЯНИЙ, а, е.

1. Прикм. до ві́тер 1.

Бачу усміх твій крізь сніжну мжичку, чую голос вітряних пісень (М. Драй-Хмара);

Свіжі вітряні струмені вривалися до кімнати (А. Шиян);

// З вітром.

Вона все ходила дивитись, .. Дожидала – нікого не було цілу ніч тую чорну, вітряну (Марко Вовчок);

Ранок видався хоч і ясний, а вітряний (А. Головко);

Посилення вітру надвечір є ознакою настання вітряної дощової погоди (з наук. літ.).

2. перен. Бурхливий, тривожний.

Невже життя в тім і полягає, щоб пройти якоюсь вітряною хвилею й сліду не зоставити? (М. Івченко);

Шуми, шуми, рясне верхів'я, епохо наша вітряна! (П. Тичина).

3. перен., розм. Легковажний, пустотливий.

Щось віє покривалами тонкими, так прудко-прудко, крутячись у танці... Якісь таємні вітряні дівчата, веселі діти смутної пустині? (Леся Українка);

Не вітряна ж якась, а тиха, скромна Марина .. уже третього причарувала (М. Зарудний);

// Безтурботний, несерйозний.

Чи настане кінець вітряним цим словам? (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Вітряне дитинство зникло за горами, Ми ж були гіллячками, стали яворами! (А. Малишко).

4. перен., рідко. Кокетливий, привабливий (про зовнішність).

Вона манила до себе звабливим поглядом, стрункою постаттю, білизною зубів і вітряною розмаяністю важкого чорного волосся (В. Малик).