вішання
ВІ́ШАННЯ, я, с.
Дія за знач. ві́шати.
Виконання судового вироку супроводжувалося певними обрядами, наприклад, вішанням вуздечки, хомута на шию конокрадам та виставленням їх на прилюдне осміяння (з наук. літ.);
А вже відрубування голів або вішання – це прямо річ природна .. Як же без того і вдержати “подлий [підлий] народ” в границях приличності [пристойності]? (Б. Лепкий);
Сидоркевич одвернувся. Він два рази був уже на вішанню, але не міг призвичаїтись (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)