гавкіт
ГА́ВКІТ, коту, ч.
Уривчасті звуки, що утворюються при гавканні собак, лисиць та деяких інших тварин.
Він тільки почув Шарків ляскучий гавкіт і нестямний грюк сінешних дверей (Панас Мирний);
Григорій дивувався. Яке треба мати вухо, щоб за дві години ходу почути крізь нетрі собачий гавкіт, та ще й упізнати, що то Заливай, а не інший який (І. Багряний);
Садиби обернулися в пустоші: ні людської постаті живої, ні голосу зимової пташини, ні навіть будки собачої, не то що гавкоту, – ніде нема (В. Барка);
За брамою чулись голоси, собачий гавкіт (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)