гавкіт
ГА́ВКІТ, коту, ч. Те саме, що га́вкання.
Він тілько почув Шарків ляскучий гавкіт і нестямний грюк сінешних дверей (Мирний, IV, 1955, 126);
За брамою чулись голоси, собачий гавкіт (Збан., Незабутнє, 1953, 59).
Словник української мови (СУМ-11)