гадючий
ГАДЮ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до гадю́ка 1.
Під ногами у нього лежала гадюча голівка. І палали, мов іскри, на сонці червонії очі (Леся Українка);
Гадюча отрута входить до деяких лiкарських препаратiв (із журн.);
* Образно. Приморці озиралися на північ, де хвилину тому блиснуло гадюче око підводного човна (В. Кучер);
// Такий, як у гадюки.
Портрет був просто моторошний – лице гостре, як у пацюка, в обгризених віях – гадючі зелені очиці (С. Васильченко);
Гусак Розбишака теж тягне до нього свою гадючу голову (М. Стельмах);
Настасові снився князь Свенельд. Він був у зеленій кольчузі, що дуже нагадувала гадючу луску (І. Білик);
// Такий, як гадюка.
Він помітив на плечі хлопця татуювання у вигляді гадючого символу (із журн.).
2. перен. Який таїть у собі небезпеку; підступний.
Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєни? (Біблія. Пер. I. Огієнка);
[Молодиця:] За віщо ото вона рідного брата отруїла?! [Баба:] Хіба відьмі треба, щоб було ще за віщо? Серце в неї таке гадюче!.. (С. Васильченко);
– Ти бачиш, який гадючий [лісник]! Ще може стріляти (А. Турчинська);
Бідний хлопче! Тікай скоріше з гадючого гнізда, тікай, поки твоя безсмертна душа не потрапила в диявольські пазурі! (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)