гайдамака
ГАЙДАМА́КА, и, рідко ГАЙДАМА́К, а, род. мн. ів, ч.
1. іст. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту.
Дід починав розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (С. Васильченко);
Герой повісті гайдамак Михайло Оброк веде польське товариство в гори (із журн.).
2. іст. Солдат особливих кінних частин Центральної ради.
Ще підлітком він бачив барикади революції 1905 року, а 1917 року був червоногвардійцем і бився з біляками-денікінцями та петлюрівськими гайдамаками (Б. Антоненко-Давидович);
Метушня й тривога. Солдатам перетнули путь гайдамаки Центральної ради (О. Довженко);
Гайдамаки були викликані по телеграфу до Києва, де знову вибухнуло більшовицьке повстання (з газ.).
3. заст., розм. Розбишака, шибайголова.
– Попустив [Чіпка] рідну матір на поталу волоцюзі, гайдамаці... (Панас Мирний);
– Та хоч би ж олією помастив [хліб], он у миснику в риночці, ти, гайдамако! (А. Головко);
Диявольський гайдамака не схотів хліба їсти – пропав безвісти, немов у ярмарку собака... (І. Багряний);
Скориставшись з того, що їх не бачать, двоє панів повели довірливу розмову про те, чи не забагато війська на півтори сотні злодзєїв [злодіїв]. Так сказав один. Другий йому відповів, що коли йдеться про гайдамака, ніколи не буває забагато! (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)