гайдуцький
ГАЙДУ́ЦЬКИЙ, а, е, іст.
Прикм. до гайду́к 1–3.
Його [князя Острозького] люди схопили нас зненацька. І коли б не воєвода, мабуть, учинили б над нами суд гайдуцький (Іван Ле);
Над Балканом свищуть кулі Із гайдуцьких, Із повстанських Самопалів (П. Воронько);
У тесових дошках Королівських воріт стирчала і дрібно тремтіла гайдуцька шабля (Ю. Логвин);
// Характерний для гайдука, гайдуків.
– Пан хоче шапку вдягнуть Мамаю на голову? – Пшепрашам [перепрошую] пана, конфедератку, – крутнув гайдуцькі вуса панок (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)