гайно
ГАЙНО́, а́, с.
1. розм. Гній, кал.
Те ж гайно, та й порідшало (Номис);
* У порівн. Крутиться, як те гайно в ополонці (приказка).
2. рідко. Лігво або гніздо звіра.
З диких ломів, з гайна, встає на задні лаби ведмідь (М. Коцюбинський);
Якщо немає порожнього дупла, білка у верховітті дерев з гілочок будує собі кулясте гніздо, яке називається гайно (з навч. літ.).
3. розм., у знач. присл. гайно́м. У безладді.
Казала, що все прибрала в хаті, аж бачу, що все такечки й стоїть гайном (Сл. Гр.);
[Дід:] Так прибери, дочко, гарненько поприбирай тут. Не годиться ж усе тут гайном покинути, вибираючись з гори (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)