гайно
ГА́ЙНО, діал. Присл. до га́йний¹.
ГАЙНО́, а́, с., розм.
1. Гній, кал.
*У порівн. Крутиться, як те гайно в ополонці, і сам не знає, що він [Петлюра] таке! (Панч, На калин. мості, 1965, 105).
2. Безладдя.
◊ Гайно́м стоя́ти (поки́нути і т. ін.) — в безладді бути, покинути і т. ін.
Казала, що все прибрала в хаті, аж бачу, що все такечки й стоїть гайном (Сл. Гр.);
[Дід:] Так прибери, дочко, гарненько поприбирай тут. Не годиться ж усе тут гайном покинути, вибираючись з гори (Вас., III, 1960, 268).
3. Лігво ведмедя.
З диких ломів, з гайна, встає на задні лаби [лапи] ведмідь (Коцюб., II, 1955, 314).
Словник української мови (СУМ-11)