гармонь
ГАРМО́НЬ, і, ж., розм.
Те саме, що гармо́нія².
Високий матрос розтягнув гармонь, почав тихо співати (О. Корнійчук);
Грала гармонь, тужливі чоловічі голоси з різних кутків кімнати підспівували їй (О. Гончар);
Зітхнувши, стихла гармонь (Григорій Тютюнник).
(1) Ві́денська гармо́нь – один із найпоширеніших різновидів дворядної гармонії.
Трофейну віденську гармонь дядько Кирило давно віддав до історичного музею (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)