гартувати
ГАРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, що.
1. Надавати металевим виробам твердості, пружності, міцності нагріванням до високої температури та наступним швидким охолодженням.
Якби кайдани перегризти, То гриз потроху б, Так не ті, Не ті їх ковалі кували, Не так залізо гартували, Щоб перегризти (Т. Шевченко);
Коваль .. вирівнював і вигладжував меча, гартував його, наводив блиск, а на рукоятках дорогих мечів, поряд з яблуком і перехрестям, чеканив ще звірів а чи птахів (П. Загребельний);
* Образно. І тепер нащадки панські Тюрми міцнії будують, А поетові нащадки Слово гостреє гартують (Леся Українка).
2. перен. Зміцнювати здоров'я тренуванням, загартовувальними процедурами (вода, повітряні ванни і т. ін.).
Він гартував дітей фізично і духовно (С. Тудор);
Запашне повітря, Небо голубе, Будемо ми влітку Гартувать себе (І. Нехода);
// Виховувати моральну і фізичну стійкість у боротьбі з труднощами.
Він [вітчим] став хлопцеві справжнім другом і порадником, гартував йому волю, а мати змалечку привчила сина до щирості та правдивості, чуйності до людського горя (Д. Бузько);
Сагайдачний гартував козацьке військо в боях та походах (З. Тулуб);
– І де той полк і ті вогні, Що вас гартують на війні? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)