гафель
ГА́ФЕЛЬ, я, ч.
1. мор. Підвішена під кутом до щогли рея, до якої кріпиться верхня кромка вітрила.
На палубі кипіла робота. Марсовий Клюкін з боцманом Парфеновим та двома матросами спритно видиралися по вантах, прибивали до гафелів паруси (З. Тулуб);
Корабельний прапор поплив угору, зупинився на гафелі й залопотів на вітрі (Д. Ткач);
На її гафелі майорів англійський прапор, а на вершечку грот-щогли голубий вимпел сяяв вигаптуваними золотом, з герцогською короною над ними, літерами “Е. Г.” (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).
2. Деревина ясена або клена, яка має розгілля.
З гафеля виготовляють фанеру з гарним малюнком (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)