гвоздити
ГВОЗДИ́ТИ, гвожджу́, гвозди́ш, недок., розм., рідко.
1. кого, що і без прям. дод. Бити настирливо, з силою.
– Обороняти свої гармати в рукопашному бою, гвоздить прямою наводкою танки й піхоту – для важкої артилерії вже не новина (В. Кучер).
2. чим і без дод., перен. Говорити впевнено, переконливо.
– Та він-то не дурний. Начитаний – по-книжному так і гвоздить! – правує Рубець (Панас Мирний);
Попід насипом сновигали людські силуети, чути було румунську мову і наше: “Давай, давай”. – Чуєш, як румунешта [румуни] гвоздять по-нашому, – сказав хтось, веселіючи (О. Гончар);
// Говорити, вникаючи в суть справи.
– Послухай його – не наслухаєшся. І все то не по верхах скаче, а розумним словом глибоко гвоздить (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)