гвоздити
ГВОЗДИ́ТИ, гвожджу́, гвозди́ш, недок., розм., рідко.
1. перех. і без додатка. Бити настирливо, а силою.
— Обороняти свої гармати в рукопашному бою, гвоздить прямою наводкою танки й піхоту — для важкої артилерії вже не новина (Кучер, Чорноморці, 1956, 123).
2. неперех., перен. Говорити впевнено, переконливо.
Та він-то [квартирант] не дурний. Начитаний — по-книжному так і гвоздить! — правує Рубець (Мирний, III, 1954, 146);
// Говорити, вникаючи в суть справи.
— Голова, — протягом хвалили [Проценка] старі батьки, — послухай його — не наслухаєшся. І все то не по верхах скаче, а розумним словом глибоко гвоздить (Мирний, III, 1954, 190).
Словник української мови (СУМ-11)