гейби
ГЕ́ЙБИ¹, спол. порівняльний і з'ясувальний, діал.
Наче, немов.
Отак у мого Антона було: я забудуся пiд куделею, аж гульк – гейби нема чоловiка в хатi. А вiн у кутику над цеберкою (Г. Хоткевич);
– Вслухаюсь, Ганно, в цей гомін, і тішить він мене, гейби хлопчака (М. Стельмах);
Дивився [Антох] в небо і бачив слід ангела – бліду, гейби димок, смужку, що поволі розпливалася в паркому повітрі (Р. Іваничук).
ГЕ́ЙБИ², част. власне мод., діал.
Неначе, немов.
Зачинаю привикати до тої пітьми. Бігме, у чоловіка гейби котячі очі відростають (І. Франко);
Тарас приїхав у колгосп із двома пляшками горілки, веселий і гейби врівноважений (Ю. Покальчук).
Словник української мови (СУМ-20)