гладун
ГЛАДУ́Н, а́, ч.
1. розм. Гладка, товста людина; товстун.
Перекладач швидко в ніс щось пробурмотів, і Гасан, рудобородий гладун, повільно випростався, шия і все обличчя, кругле, як куля, вкрилося червоними плямами (Б. Левін);
– Ти хто єси? – спитав Богдан. – Твій дядько, княже, – відповів гладун (І. Білик);
* Образно. Метушня й сіпанина продовжувалася зо чверть години. Але врешті-решт бджоли зіпхнули-таки всіх опецькуватих гладунів [шершнів] униз на землю й засапано стали обвіватися крилечками (П. Козланюк).
2. діал. Глек, глечик.
Зоя залізла до комори шукати межи гладунами відповідного кисляку на вечерю (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)