гладь
ГЛАДЬ, і, ж.
1. Те саме, що гладі́нь.
Блакиттю на гладі асфальтного плеса Відбилися синіх вагонів ряди (М. Бажан);
Верби, зазираючи в дзеркальну гладь води, відбивались у ній кожним листочком (А. Шиян);
І на прибої враз заблисне гряда дзеркально-золота, що ажурово з гладі висне, що набігає й поверта (В. Стус).
2. Вид вишивки, в якій стібки щільно прилягають один до одного, суцільно покриваючи візерунок.
Дівчина вміла мережити, вміла вишивати і простим хрестиком, і болгарським, і навіть гладдю (О. Донченко);
Весь рiд мовби зiйшовся в тобi своєю творчою снагою, своїми пiснями-спiванками, дiдуневим умiнням вирiзьблювати в шматку дерева свої фантазiї i маминим вишиванням на всi способи – то хрестиком, то низинкою, а надто ж отiєю красивою гладдю: по бiлому тлу нiжним плавким музикальним контуром... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)