глечик
ГЛЕ́ЧИК, а, ч.
1. Те саме, що глек 1.
Мати загадала їй зібрати з глечика сметану та накришити сала (І. Нечуй-Левицький);
Метушливо кинулася [Груня] до печі, вийняла пахучий глечик пареного молока, що аж присмажилося (К. Гордієнко);
На тину красувалися горщик і два глечики (А. Шиян);
* У порівн. У других ніздрі, як наперсток, а в нього, мов навмисне, як глечики (О. Донченко).
2. тільки мн. Водяна рослина із плаваючими листками і великими жовтими квітками родини лататтєвих; латаття жовте.
Глечики цвітуть у червні – липні. Квітки жовті, пахучі, 4–5 см у діаметрі (із журн.);
Глечики ростуть у стоячих і з повільною течією водах: в ставках, річках, старицях, озерах – часто суцільними заростями (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)