глечик
ГЛЕ́ЧИК, а, ч.
1. Те саме, що глек 1.
Мати загадала їй зібрати з глечика сметану та накришити сала (Н.-Лев., II, 1956, 279);
Метушливо кинулася [Груня] до печі, вийняла пахучий глечик пареного молока, що аж присмажилося (Горд., II, 1959, 285);
На тину красувалися горщик і два глечики (Шиян, Гроза.., 1956, 404);
*У порівн. У других ніздрі, як наперсток, а в нього, мов навмисне, як глечики (Донч., VI, 1957, 64).
2. перев. мн. Рід рослин родини лататтєвих; купавка.
Словник української мови (СУМ-11)