глухар
ГЛУХА́Р, я́, ч.
1. Великий птах родини тетерукових із сірим тулубом, коричневими крилами, чорним зобом; глушець.
Перескакують з гілки на гілку білочки, зривається з густої ялинки глухар (О. Вишня);
Не росомаха в сітях віт – важкий глухар злітає... (І. Гончаренко);
В Карпатських і Кримських горах можна зустріти .. рябчиків, глухарів, лебедів (І. Цюпа).
2. розм. Глуха людина.
[Васильович:] Та ну тебе. Глухий чорт. [Федорович:] Як ти сказав, Васильовичу? [Васильович:] Глухар! (І. Микитенко);
Уночі вартує глухар Щур (С. Скляренко).
3. розм. Злочин, який важко або неможливо розкрити через відсутність свідків, доказів і т. ін.
Головним аргументом у розмові виступила обіцянка капітана Малого одним махом розкрити більше десятка глухарів (А. Кокотюха);
У лексиконі оперативників та слідчих є таке поняття, як глухар. Так називають злочини, які тривалий час не вдається розкрити. Робота над ними не припиняється, вони на контролі керівництва і міністерства (з газ.).
4. Великий гвинт з шестигранною або квадратною голівкою.
Інколи при з'єднанні деталей замість шпильок застосовують глухарі, що формою подібні до болтів, але виконують роль шпильок (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)