глухенький
ГЛУХЕ́НЬКИЙ, а, е.
1. розм. Трохи глухий.
Непоказна вона з себе, кирпатенька і .. глухенька (Ганна Барвінок);
– Що? Хто вам сказав, що в нашій артілі тракторів не було? – закричав він на всю хату, розмовляючи із трохи глухеньким господарем (Григорій Тютюнник).
2. Пестл. до глухи́й 2–4.
Тихо. Чути тільки глухенькі удари хвиль об прибережний пісок (М. Малиновська);
Глухенька доріжка поміж хат покрутилася хуторами (А. Головко);
Близенько коло маленького хуторця глухенького темно зеленів та шумів [гай] (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)