гноїти
ГНОЇ́ТИ, гною́, гної́ш, недок.
1. що. Викликати або допускати гниття; сприяти гниттю.
Зима .. чавкала відлигами і гноїла солдатські онучі (О. Слісаренко);
Панство, втікаючи в Бар, палило хліб, гноїло його в льохах і ямах (В. Чемерис).
2. кого, що, перен. Тримати довго в тяжких, згубних умовах (про людину).
– В Майдани помандруємо. Нема моєї сили більше гноїти вас у болотах (М. Стельмах);
Тисячі й тисячі полонених гноїли там німці за колючим дротом у глинищах просто неба у холодні осінні дощі (О. Гончар);
// Погано впливати; розкладати.
[Микита:] Всьому мирові світ сонця надає надію, а мені воно ніби сліпить очі, гноїть мою душу... (М. Кропивницький);
– Грамотна мама не може вчити своїх дітей? Не може замість того, щоб гноїти їх дитячі чисті душі всяким поганим словом, не може наповнити їх добром, а голови розумом? Хіба не може? (М. Коцюбинський).
◇ (1) Гної́ти / згної́ти в тюрмі́ (по тю́рмах, у в'язни́ці) – довгий час тримати кого-небудь в ув'язненні, у згубних умовах.
Він [Т. Шевченко] пригадав би вам ті дні, коли в тюрмі його гноїли!.. (В. Сосюра);
Що він знає? Хіба те, що .. всіх оцих людей .. безпричинно гноять у в'язниці (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)