гніт
ГНІТ, ч.
1. род. а. Важкий предмет, який кладеться на що-небудь для постійного тиснення.
Бочки й діжки через кожні 5–6 днів обмивають зовні кип'яченою водою, а в діжках, крім того, змивають кружки і гніт (з наук. літ.);
Щоб огірки не спливали й весь час були в розсолі, на вкладене дно поміщають невеликий гніт – кусок граніту або мармурової плити (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Сум найшов на неї несподівано й неначе важким гнітом нагнітив її душу (І. Нечуй-Левицький);
Часом він [Єгипет] ворушивсь .. Глухо порикував, наче підземний вогонь, Тяжко придавлений гнітом гори кам'яної (Леся Українка).
2. род. у, перен. Те, що морально пригнічує, мучить; тягар.
Коли ж погадав [Чіпка], як вони поберуться, житимуть у парі, – од серця одійде важкий гніт (Панас Мирний);
Черствіє серце, гасне ум, Безсилі груди рвуться з болю; Під вічним гнітом чорних дум Сумному співу дав я волю (П. Грабовський);
Пам'ять працювала кволо, на душі лежав нестерпний гніт (Л. Дмитерко).
3. род. у, перен. Насильницький вплив на кого-небудь; утиск, пригноблення.
Його [І. Франка] інтересують соціальні й економічні сторони того [сільського] життя, гніт, страждання і всяка кривда (М. Коцюбинський);
На однакові квадрати поділили білий світ. Рівне право всім страждати і один терпіти гніт (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)