говорючість

ГОВОРЮ́ЧІСТЬ, чості, ж., розм.

Властивість за знач. говорю́чий.

Ватя тільки й слухала, тільки й чула Леоніда Семеновича. І його веселість, і його говорючість дуже сподобалися їй (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. говорючість — говорю́чість іменник жіночого роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. говорючість — -чості, ж., рідко. Властивість за знач. говорючий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. говорючість — ГОВОРЮ́ЧІСТЬ, чості, ж., рідко. Властивість за знач. говорю́чий. І його веселість, і його говорючість дуже сподобалися їй (Н.-Лев., IV, 1956, 76).  Словник української мови в 11 томах