говорючий
ГОВОРЮ́ЧИЙ, а, е, розм.
Те саме, що говірки́й.
Всі стали веселі, говорючі, всі говорили, й ніхто нікого не слухав (І. Нечуй-Левицький);
Походжали пари, найрізноманітніші пари юнаків і дівчат, сміючих, сумних, говорючих, замислених, прудких і стриманих, захоплених і неуважних (В. Підмогильний);
* Образно. Умиюсь дощами; утрусь – чапраком: .. А висушить сонце; в спеку під дубком Напоїть рівчак говорючий (Л. Боровиковський).
Словник української мови (СУМ-20)