говіння
ГОВІ́ННЯ, я, с., рел.-церк.
Дія за знач. гові́ти.
Мати сказали, щоб я верталась до свекрухи, перепросила її й попрощалась з нею перед говінням (І. Нечуй-Левицький);
У церкві він бував у Великий піст на говіння, щоб принести інспекторові гімназії довідку про сповідь та святе причастя (Ю. Смолич);
Замикав [селян] я в куну за цілком визначені провини: порушення посту, .. за паління люльки й тютюну в час говіння, за блудодійство, спроби женихатися до кумів та родичів – усього не перелічити (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)