гоготати
ГОГОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ГОГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Видавати сильні глухі переривчасті звуки (про грім, полум'я і т. ін.).
Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає (Т. Шевченко);
Тільки тепер почув [Саїд], як гоготів .. водоспад (Іван Ле);
У червонястому відсвіті печі, де вже гоготав огонь, доччині очі горіли, як дві жарини (О. Забужко).
2. Видавати звуки, схожі на “го-го” (про гусей); ґеґекати.
Гуси під небом почнуть гоготіти (Я. Щоголів);
Скільки клопоту в бабусі: Кури, пави, утки, гуси... Ті гогочуть, ті голосять – У бабусі їсти просять (М. Шпак).
3. розм. Голосно, нестримно сміятися.
Мов мурашня, копошиться людська маса, вигукує круті слова, гогоче (М. Чабанівський);
Пани професори про щось довго сперечались, не слухаючи і перебиваючи один одного: Іваницький тихо, замріяно, зі скаргою, крізь сльози, – Турчинович бурхливо, гогочучи (П. Колесник);
Тесля, взявши руки в боки, нестримно гоготів, аж вигинаючись, відкидаючись усім тулубом (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)