годівниця
ГОДІВНИ́ЦЯ, і, ж.
1. Спеціальний пристрій, куди кладуть корм для худоби, птиці і т. ін.
Довго стояла [Марія Василівна] біля ставка, годувала лебедів з годівниці, навмисне влаштованої на березі (Б. Левін);
У присадибному кролівництві використовують годівниці, що нагадують чашку, лоток або бункер (з наук.-попул. літ.);
// Пристрій для підгодівлі птахів.
Діти виготовляли штучні гніздів'я, годівниці для птахів (з газ.);
// перен., зневажл. Про вигідну посаду, можливість мати зиск, не докладаючи зусиль.
Етика і мораль зводиться до боротьби за місце біля годівниці! (С. Процюк);
Військова система позолоченим хомутцем, здавалось би, навічно притягнула своїх запопадливих служителів до годівниці (з публіц. літ.).
2. рідко. Те саме, що годува́льниця.
До грудей годівниці, убраної гарно, припало З криком дитя (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
У народі кажуть: “Земля – годівниця, але й вона їсти просить” (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)