головно
ГО́ЛОВНО.
1. присл. Переважно, в основному; головним чином.
Петрова армiя складалася тепер головно з рекрутського табору (Б. Лепкий);
На письмовому столі біля телефонного апарата безладною купкою викладена ранкова пошта; тут головно медичні журнали (І. Волошин);
Їздили головно на кабанів, але часом і не від того, щоб де зайця стрілити (Ю. Винничук).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження певної оцінки висловлюваної думки.
Суспільна праця довга, утяжлива, зате ж плідна, та, головно, вона одна лиш може заповнить без дива життя людини (І. Франко);
Головно, мені по умовах здоров'я не слід зоставатись тут [у Києві] довше (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)