головнокомандувач

ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ, а, ч.

Особа, що очолює збройні сили держави, окремі види або частини збройних сил на певному напрямі воєнних дій; головнокомандуючий.

– Головнокомандувач наказав негайно вивести війська за Тясмин, а гармати і замок зірвати, пане генерале! (В. Малик);

Вони шукали князя Януша і завжди потрапляли до сотника, що оберігав спокій головнокомандувача (Іван Ле);

Наш головнокомандувач переконаний – наші мужні й славні війська нищівним ударом дадуть гідну відсіч нікчемному ворогові (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

(1) Верхо́вний головнокома́ндувач Збро́йних сил Украї́ни – найвищий керівник збройних сил держави, яким за конституцією є Президент України.

До сфери оборони та національної безпеки належить майже половина всіх повноважень Президента України, що загалом відповідає його конституційному статусу Верховного головнокомандувача Збройних сил України (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. головнокомандувач — головнокома́ндувач іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. Головнокомандувач — Головнокомандувач  Неправильно-правильно
3. головнокомандувач — -а, ч. Особа, що очолює збройні сили держави, окремі види або частину збройних сил на певному напрямі воєнних дій. Верховний головнокомандувач — начальник усіх збройних сил держави під час війни.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. головнокомандувач — ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ, а, ч., розм. Те саме, що головнокома́ндуючий. Вони шукали князя Януша і завжди потрапляли до сотника, що оберігав спокій головнокомандувача (Ле, Наливайко, 1957, 49).  Словник української мови в 11 томах