горбик

ГО́РБИК, а, ч.

Зменш.-пестл. до горб 1.

На два ступені од дверей зелений горбик з лядою – то погріб бабин (І. Нечуй-Левицький);

З горбика видно було все село й їхнє подвір'я (П. Панч);

Місцем для табору обрали невисокий горбик, порослий м'якою соковитою травою (І. Білик);

// Те саме, що горби́нка.

З-під цих брів погляд незнайомого здавався пильним і гострим; тонкий з горбиком ніс надавав демонічного виразу всьому обличчю (М. Старицький);

На тому чудовому лиці був рівний з легким горбиком ніс (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. горбик — го́рбик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. горбик — -а, ч. Зменш.-пестл. до горб 1). || Те саме, що горбинка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. горбик — див. горб  Словник синонімів Вусика
4. горбик — ГОРБИ́НКА (невелика випуклість), ГО́РБИК, ГОРБО́ЧОК пестл. Крильця її рівного, з ледь помітною горбинкою носа і досі дихають переляком (М. Стельмах); Щира любов не приглядається, чи карі очі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс (Г.  Словник синонімів української мови
5. горбик — Го́рбик, -ка, -кові, на -ку; -бики  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. горбик — ГО́РБИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горб 1. З горбика видно було все село й їхнє подвір’я (Панч, Гарні хлопці, 1959, 95); // Те саме, що горби́нка. На тому чудовому лиці був рівний з легким горбиком ніс (Н.-Лев., І, 1956, 436).  Словник української мови в 11 томах
7. горбик — Горбик, -ка м. ум. отъ горб.  Словник української мови Грінченка