горбик
ГО́РБИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горб 1.
З горбика видно було все село й їхнє подвір’я (Панч, Гарні хлопці, 1959, 95);
// Те саме, що горби́нка.
На тому чудовому лиці був рівний з легким горбиком ніс (Н.-Лев., І, 1956, 436).
Словник української мови (СУМ-11)