горбик

ГОРБИ́НКА (невелика випуклість), ГО́РБИК, ГОРБО́ЧОК пестл. Крильця її рівного, з ледь помітною горбинкою носа і досі дихають переляком (М. Стельмах); Щира любов не приглядається, чи карі очі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс (Г. Квітка-Основ'яненко); З обличчя (Берник) гарний, чорнявий сам, ніс з горбочком, а під носом маленькі вусики (І. Муратов).

ГОРБО́К (невисокий горб), ГО́РБИК, ПА́ГОРБОК, МОГИ́ЛКА, ПРИ́ГОРБОК розм., КІ́ПЧИК розм., КІ́ПЕЦЬ діал.; КУ́ПИНА́ (на луці, болоті). З горбка я почав спускатися по схилу донизу (Є. Гуцало); Щодуху він на горбик вибіг, став І довго-довго видом тим впивався, Що розстелився перед ним (І. Франко); Земля простеляла переді мною пагорбки й лощини (Ю. Яновський); Річечки спускалися з гір, рили талий сніг, розтоплювали; у полі могилки показалися (Панас Мирний); Отіняв її (криницю) тернами оброслий кіпчик (І. Франко); Подався (Петрій) до невеличкого кіпця, зарослого терням (І. Франко); Пнеться, як жаба на купину (прислів'я).

Значення в інших словниках

1. горбик — го́рбик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. горбик — -а, ч. Зменш.-пестл. до горб 1). || Те саме, що горбинка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. горбик — ГО́РБИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горб 1. На два ступені од дверей зелений горбик з лядою – то погріб бабин (І. Нечуй-Левицький); З горбика видно було все село й їхнє подвір'я (П.  Словник української мови у 20 томах
4. горбик — див. горб  Словник синонімів Вусика
5. горбик — Го́рбик, -ка, -кові, на -ку; -бики  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. горбик — ГО́РБИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горб 1. З горбика видно було все село й їхнє подвір’я (Панч, Гарні хлопці, 1959, 95); // Те саме, що горби́нка. На тому чудовому лиці був рівний з легким горбиком ніс (Н.-Лев., І, 1956, 436).  Словник української мови в 11 томах
7. горбик — Горбик, -ка м. ум. отъ горб.  Словник української мови Грінченка