горбуватий
ГОРБУВА́ТИЙ, а, е.
Вкритий горбами, з горбами.
Приїхавши до станції при горбуватому надрічному місті, знов похилив [Катранник], за звичкою, на роздобуток (В. Барка);
Збоку з'являється горбувата поляна. Аж ген там, в кінці її, широкою стіною стоїть могутній ліс (Ю. Збанацький);
// З горбинкою.
У нього був ясний костюм, ясне волосся, ясно-синi очi й красивий горбуватий трохи нiс (Ю. Яновський);
Обличчя в нього було довгасте з трохи горбуватим носом і тонкими вигнутими бровами (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)