горниця
ГО́РНИЦЯ, і, ж., заст.
Кімната, перев. простора, гарно прибрана, спочатку горішня.
В високій горниці моїй Годинник ржавий і старий (Я. Щоголів);
– Мені було тоді літ двадцять, як привели твого батька в горниці лакеєм до панича (Панас Мирний);
Він міряв рівними кроками горницю з кутка в куток (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)