горниця
ГО́РНИЦЯ, і, ж., розм. Гарно прибрана кімната.
Лакеї й горничні скрізь ходили по селу та зносили в горниці хвостатих мишодавів (Мирний, II, 1954, 101);
Він міряв рівними кроками горницю з кутка в куток (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 202).
Словник української мови (СУМ-11)