городовий
ГОРОДОВИ́Й¹, а́, е́, заст.
Прикм. до го́род 1.
До гетьмана старшини прибувають: ... деякi сотники городових полкiв – лубенського, миргородського i прилуцького i чимало урядовцiв гетьманської столицi (Б. Лепкий);
Злостився Омелько .. на дворян городових, які так щільно царя оточували (О. Ільченко);
// Стос. до управління містом; муніципальний.
По ліву руку од предводителя сидів Шовкун – городовий гласний (Панас Мирний).
ГОРОДОВИ́Й², во́го, ч.
Те саме, що городови́к.
– Я вам сам все віддам, що маю. Тільки я просив би вас наказати городовим не дуже гомоніти (В. Винниченко);
В агроінтернаті вже зробили трус. Стоять на варті скрізь городові (Я. Качура);
Коло високого паркану, що огороджував іподром, було людське стовпище, над яким височіли кінні городові (Б. Антоненко-Давидович);
На перехрестях вулиць, зупиняючи перехожих, цілим хором сюрчали не тільки городові, а й дільничі урядники (І. Пільгук).
Словник української мови (СУМ-20)